Проповедь: Неделя 20-я по Пятидесятнице. Воскрешение сына наинской вдовы. Автор Павел Найдёнов прот.

"Не плач" - сказав Спаситель жінці-вдові, яка оплакувала смерть свого єдиного сина (Лк. 7:12-13). Чому? Може, істинно віруюча людина не повинна проливати сльози? Ні, це не так. Адже Христос Сам плакав біля могили Свого друга Лазаря (Ін.11:35). Тому, напевно, кажучи: "Не плач!", Він мав на увазі не сльози самі по собі, а той сердечний настрій, ті внутрішні душевні причини, котрі ці сльози викликали. Буває, що людина плаче від образи. Це означає, що в іі серці глибоко вкоренилася гординя. Такій людині Господь каже: "Не плач!" Бо для смиренноі людини образи ніколи не будуть такими гіркими, адже вона щиро вважає себе недостойною хорошого відношення. Трапляється, що підчас скрутних обставин ми плачемо від сильної печалі та відчаю. В такому випадку Господь і до нас промовляє: "Не плачте! Пам'ятайте, що Я люблю вас більше, ніж будь-хто і звертайтесь до Мене зі своїми скорботами". І якщо тоді ми припадемо до Нього - наша молитва буде щиросердечною, а значить - приємною Богу. Наші сльози не будуть гіркими, зверненими у пустоту, це будуть сльози дитини, котра жаліється своєму люблячому Батьку. Ми відчуємо розраду і душевний спокій та отримаємо впевненість у Божому милосерді. Отже, нам, християнам, слід навчитися завжди поєднувати сльози зі щирим теплим зверненням до Господа - і тоді навіть скорботи стануть для нас джерелом духовних благ.